8 березня 1927 року з ініціативи першого секретаря Середньоазіатського бюро ЦК ВКП(б) І. Зеленського на площі Регістан у Самарканді тисячі узбецьких жінок зняли з себе паранджі, склали їх у купу, та був підпалили її. У цей день паранджі позбулися 10 тисяч жінок.
У XVI столітті халати фараджі носили як чоловіки, так і жінки. Розквіт культури носіння паранджі у народів Середньої Азії припав на кінець XIX – початок XX століття, і був пов'язаний не лише з особливостями місцевого посушливого клімату, але й з наслідками завоювання Середньої Азії Російською імперією.
Паранджа – Це ісламський предмет одягу. «Класична» (середньоазійська) паранджа — це довгий халат із хибними рукавами, який приховує все тіло, залишаючи відкритим лише обличчя. Обличчя, як правило, закривають чачваном – щільною сіткою з кінського волосу, яку можна піднімати та опускати.